Click here!

 

Содержание

Зміст

Contents

ЮНОСТЬ ИНВЕСТ

Киностудия Довженко

Награды

Кастинг

Пишите нам


 
 

КІНОТЕАТРИ

Культура
формується, накопичується роками.
Її не можна сприйняти потоком,
як Ніагарський водоспад. . .

Якщо до таланту додати невтомну працю, а потім помножити на темперамент - це буде Тамара Бірченко-Шулакова, заслужений працівник культури України, генеральний директор київського кінотеатру "Кінопанорама" на вулиці Шота Руставелі, висококваліфікований спеціаліст у своїй царині.

Коли вам пощастить зазирнути до її робочого кабінету - ви одразу поринете в атмосферу геніальності, бо на його стінах, віддаючи належне гостинності хазяйки, залишили автографи її багаточисленні друзі - найвідоміші та найталановитіші піддані Її величності Культури.

- Тамаро Іллівно, вже стало звичним в усіх репортажах словосполучення: "в наш нелегкий час". . . І все ж, як у цей нелегкий час живуть і виживають кінотеатри в державі взагалі і в Києві зокрема?

Як би не хотілося, а питанням про "наш нелегкий час" не можна нехтувати. В минулому директори кінотеатрів знали, що все йде за планом.За планом одержували фільми, за планом їх демонстрували - і глядачів був повний зал. Достатньо було мати красивий будинок і зал кінотеатру та гарно оформлену художню рекламу кінофільму. Зараз цього замало. Я вже не кажу про те, як важко дістати рейтинговий фільм! Необхідно ще добре його подати, провести розумну рекламну кампанію. До того ж необхідно, щоб кінотеатр вже мав імідж. Це дуже важливо. У середньостатистичний кінотеатр можна забігти, але глядач не буде відвідувати його постійно.

Зараз у нас почалася справжня боротьба за глядача, яка передбачає створення для нього затишку, комфорту, додаткових послуг. Кінотеатр як просто кінотеатр вже не існує - це очевидна істина. Він повинен об'єднати і якісний звук, і зручні місця, і красивий дизайн інтер'єру, і нові цікаві форми роботи з глядачами.

Кінотеатр "Кінопанорама" виживає тому, що ми серед перших в Україні перейшли на госпрозрахункові форми роботи і на оренду. Це дало можливість витратити частку зароблених грошей саме на розвиток кінотеатру. Ми домоглися того, що кінотеатр "Панорама" не тільки не згаснув, а користується, як і раніше, популярністю та успіхом. У нас дуже красивий зал. Завдяки спонсорам ми придбали DOLBY DIGITAL EX, провели ремонт службових приміщень. Ще рано говорити, що ми маємо кінотеатр європейського рівня. Але у нас демонструються фільми високого класу, і я намагаюся відмовлятися від низькопробної продукції -щоб не втратити свій імідж, щоб глядачі нам вірили.

Крім того, ми маємо можливість, по лінії співробітництва з іноземними посольствами, влаштовувати безкоштовні покази фільмів різних країн - Японії, Фінляндії, Чехії, Франції, Греції, Італії та ін. Люди, які люблять кіно, але не мають великих коштів, приходять до нас і радіють можливості бути в курсі новинок кіномистецтва. Це дає нам потік глядачів, які маючи запитання - куди піти, вибирають "Кінопанораму".

Ми намагаємося привабити глядачів високим рівнем культури обслуговування, увагою до їх особистих інтелектуальних запитів. Особливу увагу ми приділяємо роботі з молоддю і дітьми. У нас є методист, який через школи та інститути влаштовує зустрічі з молоддю, знайомить з репертуаром кінотеатру, враховує на майбутнє їхні побажання.

- Ви розповіли багато про те, що допомагає кінотеатрам вижити у важкий час, а що заважає в їхній роботі?

З економічної точки зору, я вітаю закон про 10% оподаткування прибутку. Насамперед, він дає можливість мати прозорі лінії як надходження різних коштів, так і їхніх витрат. Але найважливіше те, що за цим законом кінотеатр може залишати для свого розвитку хоч якусь частину грошей. На ці кошти можна купити прекрасну апаратуру, гарне устаткування, відремонтувати і переобладнати приміщення. Цих грошей, звичайно, дуже мало, і доводиться шукати додаткові джерела, а це дуже важко в наш нелегкий час.

До проблем у роботі кінотеатрів можна віднести і дефіцит гарних сучасних фільмів. На жаль, зараз ми маємо багато режисерів, що вміють "дістати" гроші. Це, як правило, люди не зовсім творчі, і створені ними фільми не виправдовують вкладених коштів. Ми ще не навчилися вкладати гроші "під ім'я", і часто вони дістаються нахабі, який вміє домогтися їх для реалізації своїх сумнівних прожектів. В результаті одержуємо погане, а іноді просто шкідливе кіно. У програші залишаються кінотеатри, та й наша держава, тому що на такі фільми глядач не йде, гроші викинуті на вітер.

Шкода грошей і шкода акторів, зайнятих у цих фільмах. А їх зрозуміти можна - проходять роки, важко бути в простої. Я нещодавно прочитала інтерв'ю з Іваном Гаврилюком. Це ж крик душі! Один із самих затребуваних акторів у недалекому минулому, він, у розквіті чоловічої краси і творчих сил, не має можливості реалізувати свій потенціал. А наші прекрасні актриси, що не можуть зніматися! Нехай і у вікових ролях, але зніматися! Недашківська, Кадочникова, Роговцева, Заклунна та інші, менш відомі, але талановиті актриси могли б радувати глядачів своїм талантом. Але цього, на жаль, немає на цей час.

- Традиційне запитання - ваші плани на майбутнє?

У нас багато творчих планів. Я вважаю своїм завданням, своєю місією познайомити молоде покоління з досягненнями українського кіно минулих років. Ми будемо продовжувати співробітництво з відомими українськими кіномитцями, що вже стало нашою доброю традицією. Підтримуємо, як кажуть, свого виробника. Дехто говорить, що у нас немає свого кіно. Це не так. Нещодавно ми проводили благодійну акцію на підтримку вітчизняного кіно. Ця акція тривала цілий рік, потім ми будемо продовжувати її в інших формах. Щодня о 10-й годині ранку безкоштовно, за рахунок кінотеатру, в "Кінопанорамі" демонструвалися кращі вітчизняні фільми минулих років. Зал ніколи не був порожнім. У нас 630 місць. Щодня 100 - 200, а у вихідні дні - аншлаг. Люди бажають побачити фільми минулих років, якими Україна може пишатися.

З відкриттям нового сезону ми плануємо познайомити глядачів з творцями показаних фільмів: режисерами, акторами, художниками, композиторами. Будемо запрошувати їх до нас з проханням розповісти про створення фільмів, про акторські долі. Це буде своєрідний клуб українського кіно. Люди, познайомившись з кінофільмами, будуть знайомитися з їх творцями. Це будуть, ще раз наголошую, фільми минулих років. Бо, на жаль, я поки що не бачу гідних сучасних українських фільмів.

Як протилежне, можна навести приклад успіху польського кінематографу, в тому числі фільму "Вогнем і мечем". Великий режисер Єжі Гофман зумів, і це однозначно, згладити деякі недоліки письменника-історика (у даному випадку - Сенкевича), і показати історичну правду. Я до нестями люблю Україну, але я вірю поляку Гофману. У Гофмана після сцени жорстокості українських козаків стосовно поляків іде сцена подібної жорстокості поляків до українців. І беззастережно віриш автору фільму: два братніх народи безглуздо вбивають один одного на потребу політичним амбіціям дужих світу цього. Російський актор Домагаров, дуже гарний і талановитий, грає голову роль - роль історичного героя України. Грає з величезною пристрастю, показуючи кращі риси українського характеру - силу духу, запальність, розважливість, мужність, красу. Йому віриш. І не тільки тому, що в нього українські корені. Національні взаємовідносини сприймаються завжди болісно, і підходити до цього питання потрібно дуже виважено й розумно.

- У Києві, та й взагалі у великих містах, кінотеатрам легше вижити. Тут і глядач багатший, і спонсори знайдуться. А як ідуть справи у малих містах, у селах? Адже там люди теж люблять кіно.

Я висловлю одну, можливо, парадоксальну думку, але це моє глибоке переконання. Так зване "виживання" кінотеатрів - це блеф. За нинішніх умов кінотеатр ніколи не зможе вижити сам на сам. Державна політика приватизації - правильна. Без приватизації не обійтися. Візьмемо, для прикладу, приватний кінотеатр "Кінопалац". У його розвиток вкладено величезну кількість коштів. Приміщення, зовсім не призначене для демонстрації фільмів, було переобладнане, була встановлена DOLBY-система, придбані дуже дорогі екран і крісла, проведене розумне "розкручування" - і "Кінопалац" став дуже престижним кінотеатром. Таким же кінотеатром стала "Україна" - туди також були спрямовані величезні інвестиції. Це дуже красивий, належного рівня кінотеатр.

Як же жити іншим? Я вважаю, що занедбані кінотеатри всюди повинні бути приватизовані. І негайно. Гроші, виручені від приватизації, повинні йти не в міський бюджет, а цілеспрямовано на розвиток кінотеатру. Те, що кінотеатри не повинні бути перепрофільовані - це однозначно. Я не знаю, як повинен звучати закон, але долю кожного кінотеатру потрібно вирішувати індивідуально, стосовно до ситуації, в якій він перебуває. Я ніколи б не взяла на себе відповідальність, навіть будучи керівником кіномережі, вирішувати одноосібно долю будь-якого кінотеатру. Це повинні вирішувати спільно колектив кінотеатру, міська влада і керівництво кіномережі. Якщо це буде не приватизація, то повинна бути оренда, але довготривала, не менше ніж на 15 років. Тоді люди вкладуть гроші, знаючи, що віддача буде. Без додаткових інвестицій жоден кінотеатр не виживе. Адже це експлуатація величезних площ, дороге устаткування, реклама та інше. Поки що в економічному плані ми в замкнутому колі. Людина і хоче піти в кінотеатр, але квиток коштує 12 гривень Не кожному по кишені це задоволення. А зробити квитки дешевими - не окупляться витрати.

Таку ж ситуацію з кінотеатрами пережили майже всі країни - Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Югославія. А зараз там люди повертаються в кінотеатри. Чому? Тому, що піти в кінотеатр вважається престижним. Тому, що жоден домашній кінотеатр, навіть з DOLBY-системою, жоден телевізор, навіть найсучасніший, не дає тієї повноти відчуття гарного фільму, яку можна одержати в кінотеатрі. От я в кінотеатрі дивлюся з DOLBY-звуком "Титаник". Я ж занурююся разом з ним у пучину, навколо мене хлюпають хвилі, я фізично відчуваю холод. Ну, хіба можна порівняти це з домашнім відео?! У нашій "Кінопанорамі" прекрасна система, яку нам встановили угорські майстри. Недавно фірма "Київкіно" проводила в нашому кінотеатрі семінар. Представники різних країн (Америки, Угорщини, Росії, України) - люди, що займаються матеріальним забезпеченням і розуміються на цій справі, влаштували справжню овацію після перегляду фільму, настільки їм сподобалася ця система.

А найголовніше це те, що в нашому кінотеатрі глядачів зустрінуть з посмішкою і покажуть їм якісне кіно. Глядачі нам вірять, а ми відносимося до них з належною повагою. Отже, у кінотеатрів є майбутнє.

- І нарешті. Ви трохи розповіли про свої плани і про перспективи кіно в Україні. Скажіть, а коли б Ви були не директором "Кінопанорами", а міністром?

Міністром? Я ніколи про таке не замислювалася. От якби я була Прем'єр-міністром! Спускатися нижче, думаю, не варто.

Я розумію наш уряд. Він з останніх сил бореться за економічне процвітання України. І велике йому за це спасибі! Але, за моїм глибоким переконанням, припускається глибокої помилки, виділяючи на культуру таку малість коштів. Культура практично в повному запустінні. Люди культури, такі уразливі, практично гинуть, голодують, зростає божевільне масове безкультур'я людей. Це той духовний Чорнобиль, наслідки якого ми не можемо зараз навіть прорахувати. Культура формується, нагромаджується роками, її не можна сприйняти потоком, як Ніагарський водоспад. Вона не вливається в душу, а дрібними краплями усмоктується протягом багатьох поколінь. Я мушу сказати, що дуже боюся за покоління, яке йде за нами. Чи не загубили ми його? Про духовне здоров'я наших дітей та онуків нам потрібно добре подумати!

Поновити загублені набуття культури майже неможливо, бо це не тільки відбудова храмів. Наша культура й інтелігенція майже цілком були знищені Великою революцією. Гинули інтелігенти і в роки війни. Цим людям культура і виховання не дозволяли відсиджуватися у окопах. Вони завжди були на передовій, а це значить - загибель. І те, що зараз відбувається в нашій культурі, рівнозначно загибелі. Друкарство у нас майже на нулі. Що значать 0,3 книги на душу населення? Я щаслива була прочитати, що наш мер пан Омельченко пообіцяв хоча б одну книгу на людину, і за те вже йому велика подяка. Отже, книг нема, медицина в жахливому стані, школи зараз в експериментальних прогонах, театри ледве виживають. Назвіть, будь ласка, значиму театральну подію за останні 5 років! Я питала театралів - нічого не відбулося. Залишки спектаклів нам привозить Москва. На цьому наше культурне життя закінчується. І навіть найкращі фільми - з вбивствами і насильством. Навіть ті, що мають високий рейтинговий показник.

Якби я була Прем'єр-міністром, я б усі сили спрямувала на те, щоб питанням культури приділялося не менше уваги, ніж питанням економіки, а також більше вимагалося від тих, хто керує культурою. Бо, якщо тобі довірили таку відповідальну справу, то з тебе і запитати потрібно належним чином. І щоб не проводилися лише разові халтурні заходи, надмірно великі та позбавлені смаку шоу. Необхідно проводити повсякденну копітку роботу з нашими діячами культури, постійно піклуватися про них, надавати їм допомогу, всебічну і негайну, зберігати і захищати їх як велику цінність. Тому що, на жаль, так уже влаштований світ, що діти, старі люди і справжні інтелігенти гинуть першими.

Бесіду вела ЄВГЕНІЯ РЯБЧЕНКО