Click here!Click here!

 

Содержание

Зміст

Contents

ЮНОСТЬ ИНВЕСТ

Киностудия Довженко

Награды

Кастинг

Пишите нам


 
 
 

Олексій ФЕДЮК

ГЕОГРАФІЯ КУЛЬТУРИ –
ВАЖЛИВИЙ НАПРЯМОК
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНИХ
ДОСЛІДЖЕНЬ

Раскрываются особенности географии культуры как одной из общественно-географических дисциплин, освещается развитие культурно-географических исследований со времен их зарождения, анализируются взгляды украинских учёных на предметную сущность географии культуры.

The special features of Culture Geography as one of the socio-geographic discipline are explored. The development by culture-geographic investigations from  their beginning is аnalyzed. The point of view of Ukrainian scientists on the essence Geography of Culture is disclosed.

Постановка проблеми. З початку 90-х років ХХ століття в Україні набули широкого розвитку дослідження проблем географії культури. Географія культури є важливим напрямом соціально-економіко-географічних досліджень, що сформувався на перетині соціально-економічної (суспільної) географії з культурологією. Сутність географічних досліджень культури полягає у визначенні просторово-часової диференціації культурних явищ, що тією чи іншою мірою завжди були присутні в складі досліджень різних географічних наук, що використовували культурологічний підхід. На сьогоднішній день публікацій на культурно-географічну (або геокультурну) тематику порівняно небагато. Це найменш вивчена як  в теоретично-прикладному, так і в практичному плані ланка суспільної та економічної географії. Досі не сформовано більш-менш усталеного підходу до питання про об’єкт і предмет дослідження географії культури, зміст і структуру цієї наукової дисципліни, місце її в системі географічних наук. Це пов’язано з тим, що, по-перше, географія культури як наука перебуває на стадії становлення,   а по-друге – сфера культури й сама категорія “культура” – складні системні утворення, тому поняття, які розкривають їх зміст, зазвичай багатогранні.

Категорія “культура” (від латинського cultura – догляд, освіта, виховання, розвиток) належить до однієї з найзагальніших як за обсягом, так і за змістом. В якнайширшому значенні цей термін використовують також на побутовому рівні. І у буденній свідомості, і в науці поняття “культура” вживають у найрізноманітніших, часто навіть протилежних значеннях. Як термін слово “культура” вперше було застосоване римським філософом Марком Тулієм Цицероном в 45 р. до н. е. у його праці “Тускуланські бесіди”.

У сучасній культурологічній науці досі не склалося єдиного тлумачення поняття “культура”. Існують численні енциклопедичні визначення (дефініції) культури, кількість яких на початку ХХІ ст. досягала близько 500. Найбільш розповсюдженими серед них виступають такі, як: сукупність людської діяльності; сукупність способів людської діяльності; продукти людської діяльності; творча діяльність; продукти творчої діяльності; штучна “друга природа”; суспільство у цілому; духовний стан і духовне життя людського суспільства тощо. Наслідком такого різноманіття стало виникнення найрізноманітніших теоретичних установок та формування найбільш різнорідних пізнавальних задач під час вивчення культури як феномену суспільного життя.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Як вже було нами зазначено, географія культури є найменш дослідженою і найменш теоретично розробленою галуззю української суспільно-географічної науки. Серед незначної кількості праць українських авторів, в яких висвітлюються географічні аспекти культури та питання її географічного поширення, слід назвати роботи О.Любіцевої, О.Ріпки, І.Ровенчака, Л.Шевчук. Однак досі в Україні відсутні вузівські підручники й навчальні посібники для студентів з цієї дисципліни, не опубліковано жодного монографічного дослідження, присвяченого теоретико-методологічним підвалинам культурно-географічних досліджень.

Постановка завдання. Головним завданням нашої роботи можна назвати розкриття поглядів українських вчених на проблему об’єктно-предметної сфери, змісту та завдань культурно-географічних досліджень. Також ставимо собі за мету проаналізувати виникнення та подальший розвиток географії культури як галузі наукового знання, встановити її місце в системі суспільно-географічних наук та коротко охарактеризувати зв’язки з іншими науковими дисциплінами.

Виклад основного матеріалу. Географія культури або культурна географія (як дослівно перекладалась з німецької мови ця назва) – традиційна галузь географічної науки, яка була започаткована в середовищі німецької географії в якості дисципліни, що вивчає культурні відміни населення як результат адаптації людини до навколишнього середовища. Історія її становлення сягає другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст. і пов’язана з іменами німецьких географів  Карла Ріттера та Фрідріха Ратцеля. Зокрема, в своїй праці “Антропогеографія” Фрідріх Ратцель підкреслював, що географія людини повинна займатися вивченням культури. Остаточне утвердження географії культури як галузі знань припадає на 30-ті рр. минулого століття. В цей період вийшла друком праця Карла Зауера “Географія культури” (1931), якою було започатковано оформлення наукової школи відповідного профілю в університеті Берклі (штат Каліфорнія, США).

Протягом першої половини ХХ ст. велися інтенсивні дослідження окремих компонентів і явищ культури (мова, релігія, етнічність), проте сам термін “культура” в географічних роботах того періоду вживається як синонім поняття “суспільство”, а тогочасні праці з географії культури позбавлені чіткого культурологічного спрямування.

В Радянському Союзі в 30-х роках ХХ ст. також приділялася певна увага геокультурним дослідженням (наприклад, праці В.Семенова-Тянь-Шанського), але поступово, очевидно під тиском ідеологічних обставин, вони були зведені нанівець. Проте, незважаючи на усі перепони, науковий інтерес до вивчення географічних відмінностей у культурі як однієї з найважливіших характеристик населення різних регіонів не зникав. Тому попри фактичну відсутність досліджень культурно-географічного характеру географія культури входила до класифікаційних схем географічної науки, запропонованих в різний час провідними діячами радянської географії. В радянській науці термін “культурна географія” вперше був використаний представником московської економіко-географічної школи М.Баранським у 1956 році.

Відродження географічних досліджень культури припадає на кінець 70-х років ХХ століття. Цей процес забезпечили праці радянських науковців В.Гохмана, А.Колотієвського, С.Лаврова, О.Дружиніна.

Досягнення у царині географії культури 70-х – 80-х років у Радянському Союзі викладені в брошурі “География сегодня” (М., 1984). До числа найістотніших позитивів того часу варто віднести вивчення культури як цілісного явища у рамках країн і регіонів та по окремих компонентах; подібність ієрархічної послідовності під час просторового аналізу культурних явищ та соціальних і економічних систем. В той же час, на думку авторів брошури, розмаїття людської культури та її географічна диференціація визначається сполученням загальносвітових та місцевих культурних традицій.

Серед вказаних вище дослідників слід окремо розглянути доробок  О.Дружиніна. Його робота “Географія культури: теоретико-методологічні аспекти” (1989) присвячена висвітленню саме загальних уявлень про сутність та просторову специфіку культури, проблеми її територіальної організації. Розкривається зміст понять “геокультурна ситуація”, “культурна інфраструктура”, “територіальна система культурної інфраструктури” тощо.

У світовій географічній науці геокультурна проблематика оформилася як важливий міждисциплінарний напрямок сучасної наукової думки. Зарубіжні культурно-географічні дослідження складаються з ряду напрямків, які спираються на методичні розробки “школи Берклі” та полягають у виявленні взаємозв’язків людини і людських спільнот з навколишнім середовищем, які проявляються у використанні людиною прилеглих територій. Про значущість даного напрямку свідчить хоча б той факт, що в межах Міжнародного Географічного Конгресу заснована  та  проводить безперервну діяльність Комісія з географії культури.

На сьогоднішній день географія культури виступає як базова освітньо-географічна дисципліна. Її викладання здійснюється на географічних факультетах більшості університетів США та в старших класах шкіл європейських країн. Наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. географія культури як галузь географічної науки посідає одне з чільних (проте не лідерських) позицій в країнах Заходу. Свідченням цього виступають публікації в науковій періодиці США, ФРН, Франції, Великобританії та інших країн західного світу. В них, зокрема, акцентується увага на формуванні теоретичного “ядра” географії культури (визначення дефініції “культура”, обгрунтування об’єкту та предмету досліджень географії культури, окреслення внутрішньої структури цієї науки) і посиленні регіональних  досліджень сфери культури (характеристика культурних регіонів).

В Україні дослідження географічних аспектів розвитку культури має давню, однак, на жаль, непродовжену традицію. Вже фундатор української наукової географії академік Степан Рудницький виокремлював цей напрям досліджень у своїй праці “Нинішня географія” (1905), назвавши його “географією культури”. Проте там же він інколи використовував паралельну назву “культурна географія”. На думку вченого, культурна географія – складова частина антропогеографії, яка вивчає розміщення і географічну сутність різних країв та народів земної кулі. Видатний український географ-енциклопедист Володимир Кубійович у своїх українознавчих студіях вивчав різноманітні аспекти географії культури, зокрема форми пастушого господарства Українських Карпат.

У 90-х роках ХХ століття  в Україні відбувається процес відродження культурно-географічних студій. Відповідні дослідження розгорнулися на географічних факультетах Львівського (О.Шаблій, І.Ровенчак)  Київського (О.Любіцева), а також Одеського (О.Топчієв) університетів, де проводиться як наукова, так і навчально-педагогічна робота. В університетах викладаються такі спецкурси, як “Географія культури      і релігії” (Львівський університет) та “Географія культури” (Київський університет). Проте донині в Україні відсутні праці, присвячені висвітленню теоретичних засад і методологічних основ географії культури як однієї з гілок суспільної географії.

На сьогоднішній день в українській географії існує декілька поглядів на сутність географії культури. Найбільш поширеною є точка зору про належність географії культури до блоку суспільно-географічних дисциплін у складі соціальної географії. Деякі дослідники вважають, що культурна складова притаманна окремо соціальній, економічній та політичній географії як провідним “гілкам” суспільно-географічної науки. Географія культури, виходячи із зазначеного трактування, виступає певною мірою як географія політичної, соціальної та економічної культури. На думку інших вчених географія культури є окремою складовою системи суспільно-географічних наук (М.Пістун).

Стосовно визначення предмета культурно-географічних досліджень висловлюються різні міркування. Зокрема, Л.Шевчук зазначає, що “предмет географії культури – територіальна організація сфери культури світу та її вплив на територіальну організацію суспільства загалом  в умовах інтегрованого суспільного простору й інтегрального суспільного часу, що накладаються на конкретні геопросторово-часові координати” [10, с.231]. І.Ровенчак відстоює “етнографічне” розуміння культури: “географія культури вивчає просторові закономірності розвитку і розміщення етнографічних, релігійно-конфесійних та історико-географічних (антропогеографічних) особливостей окремих регіонів Землі” [7, с.167]. М.Пістун вважає культуру інтегруючою ланкою інтелектуальних форм сучасного суспільного життя: “географія культури (культурна географія) – перспективний і складний аспект соціальної географії. Складовими географії культури є географія науки, освіти, видовищ тощо”. На думку вченого, об’єктом вивчення географії культури є територіальні комплекси (системи) культури. Предметом вивчення є територіальна організація культури і її окремих компонентів – матеріальних і духовних”. Головним завданням цієї науки він вважає “виявлення особливостей територіальної організації культури, розвитку і взаємодії культурних об’єктів з іншими елементами територіальної організації суспільства, розробка наукових засобів управління просторовими культурними процесами” [5, с.180]. Як бачимо з наведених визначень, сучасні фахівці з суспільної географії неоднозначно трактують зміст самих категорій “культура”, “сфера культури” та похідної від них термінології.

Як галузь суспільно-географічної науки, географія культури перебуває у тісному зв’язку з географією людської діяльності. Це викликано тією обставиною, що життєдіяльність населення, духовна сфера суспільства справили величезний вплив на формування культури як у вузькому, так й в розширеному трактуванні цього феномену. Тісні та всебічні зв’язки встановилися між географією культури і географією релігії (сакральною географією), оскільки релігійна сфера суспільного буття та духовна культура народу, нації є взаємозумовленими явищами. Важливу роль відіграє географія культури у формуванні здоров’я як окремої людини, так і певних людських спільнот. Тому слід наголосити   на взаємозв’язку між географією культури й такими соціогеографічними дисциплінами, як медична географія, географія рекреації і туризму тощо. З-поміж усієї множини наук, дотичних до географії культури, слід відзначити екологію, етнографію (етнологію), релігієзнавство, соціальну психологію, історію,  мово- і мистецтвознавство, теологію й політологію.

Висновки. Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що на сьогоднішній день географія культури як галузь суспільно-географічного знання перебуває на стадії подальшого становлення. Хоча початки культурно-географічних знань сягають часів Стародавнього світу, формування її як галузевого напрямку географічної науки припадає на другу половину ХІХ – першу половину ХХ століття. В Радянському Союзі на початковому етапі його існування проводилися дослідження геокультурного характеру, які з часом були фактично згорнуті в силу певних причин. І лише наприкінці 70-х – у 80-ті роки минулого століття, коли економічна географія переросла в географію соціально-економічну (або економічну та соціальну) вивчення географічних відмінностей культури набуло зовсім нового звучання.

Для української географії ця ланка нашої науки є традиційним, хоча й призабутим компонентом географічного знання. Свого часу вивченню географічності людської культури великого значення надавали класик української географічної науки академік Степан Рудницький, географ-українознавець, професор Володимир Кубійович, один з голвних фундаторів української академічної науки Володимир Вернадський. З початку 90-х років ХХ століття в Україні розпочалося відновлення інтересу до проблеми географічного вивчення культурного життя.

До числа найбільш актуальних проблем подальшого розвитку географії культури варто віднести чітке окреслення її об’єктно-предметної сфери, розробку поняттєво-термінологічного апарату даної науки, концепції сучасної територіальної організації культури, розробку схем геокультурного районування України. Перспективними можна вважати питання написання вітчизняних навчальних посібників та мультимедійних курсів з географії культури, заснування на географічних та мистецтвознавчих факультетах університетів кафедр культурно-географічного профілю.

ЛІТЕРАТУРА

  1. География сегодня.  – М.: Знание, 1984. – 128 с.
  2. Дружинин А.Г. География культуры: теоретико-методологический аспект. – Ростов-на-Дону, 1989. – 101 с.
  3. Любіцева О. Внесок С.Рудницького у розвиток геокультурних досліджень //Часопис соціально-економічної географії. Міжрегіональний збірник наукових праць. – Харків, 2007. – Випуск 3 (2). – С. 39 – 40.
  4. Любіцева О.О. Стан геокультурних досліджень в Україні //Вісник Київського університету. Географія.–К.: ВЦ “Київський університет”, 1999.–Випуск 45.– С. 17.
  5. Пістун М.Д. Основи теорії суспільної географії: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1996. – 231 с.
  6. Ріпка О. Географія культури як напрямок суспільної географії //Часопис соціально-економічної географії. Міжрегіональний збірник наукових праць. – Харків, 2007. – Випуск 2. – С. 200 – 207.
  7. Ровенчак І.І. Географія культури (проблеми сутності і структурування) //Фундаментальні географічні дослідження (стан, проблеми, напрямки): Тези доповідей. – К., 1994. – С. 166 – 168.
  8. Ровенчак І.І. До проблеми інтегрального геокультурного районування України //Проблеми географії України. Матеріали наук. конф. (Львів, 25 – 27 жовтня 1994 р.). – Львів. Держ. ун-т, 1994. – С. 238 – 239.
  9. Ровенчак І. Категорія “культури” у суспільній географії //Вісник ЛНУ. Серія географічна. – 2004. – Випуск 30. – С. 274 – 277.
  10. Шевчук Л.Т. Соціальна географія: Навч. посібник. – К.: Знання, 2007. – 349 с.
  11. Hayden Lorimer. Cultural geography: worldly shapes, differently arranged. – Progress in Human Geography. 31(1) (2007) pp. 89-100.